Превращения Артамоновой, почти как у Кафки

26 октября 2012 14:30 Просмотров: 1723 # Прокомментируй Печатная версия
Превращения Артамоновой, почти как у Кафки

С горбатыми нужно говорить по-горбатому

Ф.Ницше «Так говорил Заратустра»

 

Проснувшись однажды утром, Артамонова обнаружила, что она больше не Инесса Михайловна, а Грета Эдуардовна Кучерова. Однако это превращение не было страшным или же неприятным, а главное неожиданным сюрпризом, как у героя знаменитого рассказа Ф.Кафки «Превращение». Скорее, наоборот: подобного рода поворот событий для кандидата наук, доцента по русскому языку, заведующему кафедрой журналистики Донецкого национального университета (Украины) Артамоновой был жизненно необходим и даже мил сердцу. Её абсолютно не смущало, что Грета Эдуардовна Кучерова – человек с трагической судьбой, во многом и предопределившей её тонкое чутье к социально-культурным потрясениям и коллизиям ХХ столетия. Как и не обеспокоил Артаномнову и тот факт, что этот человек уже несколько лет как мертв: следовательно, защитить себя, свой труд и доброе имя ученого не сможет. Важнее в этом превращении было другое, то, что позволяло Артамоновой хотя бы временно ощутить себя полноценным доктором наук по специальности «журналистика», исследования которого отличаются новизной и оригинальностью постановки проблемы, неожиданным и перспективным её решением.

Вся суть превращения Артамоновой в Кучерову заключалась в следующем. В 2001 г. Кучеровой была успешно защищена докторская диссертация «Журналистика как объект теоретического анализа в европейской научной мысли XIX – первой половины ХХ вв.». При этом и кафедра, на которой была выполнена диссертация (Истории журналистики и коммуникативистики Кубанского государственного университета), и научный руководитель (д.ф.н., проф. Ю.В.Лучинский) и специализированный совет, в котором происходила защита (Кубанский государственный университет), и официальные оппоненты (д.ф.н., проф. Я.Н.Засурский, д.ф.н., проф. С.Г.Корконосенко, д.ф.н., проф. Г.М.Соловьев), и даже ведущая организация (Воронежский государственный университет) с полной уверенностью и безапелляционно позволяли Артамоновой, превратившейся в Кучерову, в любом научном и не очень обществе заявлять: я веду такие разработки…, вот у меня такие статьи... и т.п.

И коль превращение Артамоновой в Кучерову уже состоялось, то им необходимо было воспользоваться, при этом проверив главное: насколько окружающие заметят эти превращения и как на них отреагируют. Для этого Артамонова обратилась ко второй главе диссертации Г.Э.Кучеровой, которая называется «Философско-иррациональные аспекты концепций журналистики (А.Шопенгауэр, Ф.Ницше, З.Фрейд)», сделала из неё статью, перевела её на украинский язык, отправила в редколлегию одного ВАКовского украинского журнала и получила ответы на столь волнующие её вопросы. Их содержание довольно-таки интересно, особенно с точки зрения кафкианских идей и их воплощения в социальной, моральной, профессиональной и интеллектуальной среде, так называемых специалистов по журналистике и социальной коммуникации.   

В журнале Сумского государственного университета (Украина) «Вiсник СумДУ» ISSN 1817-9215 (друкований варіант) ISSN 1817 - 9290 (електронний варіант) в серии «Вісник СумДУ. Серія “Філологія” (Реєстраційні свідоцтво КВ №12452-1336Р. Президією ВАК України журнал зареєстровано як наукове видання з філологічних наук (постанова № 1-01/10 від 13.12.2000 р.). Періодичність – 2 рази на рік (березень, листопад) (все данные взяты с официального сайта Сумского госуниверситета)) в № 1 Т.1. за 2007 г. была опубликована статья И.М.Артамоновой «Філософсько-ірраціональні аспекти концепцій журналістики (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше і З.Фройд)» (с.5-9), которая представлена и в электронном архиве этого журнала (http://visnyk.sumdu.edu.ua/ua/arhiv/2007.html). Любой желающий и сегодня легко может ознакомиться с этим материалом.

Естественно, что содержание статьи Артамоновой не является индивидуально-авторским, а свидетельствует о фактах прямого плагиата, точнее простого подстрочного перевода, совершенного ею с текста докторской диссертации Кучеровой. Как вполне предсказуемо и то, что ссылок на диссертацию Кучеровой Артамонова в статье не дала, равно как и не упомнила в данной статье ни одного раза имени Г.Э.Кучеровой. Но кто это заметил, да и зачем, и разве для этого совершалось превращение?! Для Артамоновой все прошло более чем чудесно: солидная научная статья, перспектива скорой и успешной защиты докторской, поддержка руководства. Для редколлегии научного журнала (серию журналистика курирует д.ф.н, проф. О.Г.Ткаченко) тоже неплохо: в издательском портфеле еще одна пристойная, выполненная на хорошем научном уровне и языке статья, уже высоко оцененная в контексте докторской диссертации признанными российскими учеными с мировыми именами.

Для тех же, кто еще умеет замечать подобного рода мутации человека в плагиатора, или, по выражению нынешнего Министра образования и науки Украины Д.Табачника, в мелкого карманника, в качестве доказательства привожу сводную ведомость, совершенного Артамоновой плагиата.

СВОДНАЯ ВЕДОМОСТЬ ПЛАГИАТА, СОВЕРШЕННОГО И.М.АРТАМОНОВОЙ

ИЗ ДОКТОРСКОЙ ДИССЕРТАЦИИ Г.Э. КУЧЕРОВОЙ

«Журналистика как объект теоретического анализа

в европейской научной мысли XIX – первой половины ХХ вв.»

Диссертация на соиск. уч. ст. д.ф.н. по специальности 10.01.10. Краснодар, 2001 г.

И.М.АРТАМОНОВА

Г.Э. КУЧЕРОВА

С.5

Сьогодні, в час напружених соціальних дискусій та міжрегіональних конфліктів у нашій країні, цілком закономірним є звернення до теоретичної самосвідомості зарубіжної журналістики у пошуку гуманістичних основ для професії, яку в епоху масових комунікацій можна вважати архіважливою.

С.4

Актуальность исследования. Сейчас, во время напряженных пропагандистских битв и внутрирегиональных конфликтов, вполне закономерно обращение к теоретическому самосознанию зарубежной журналистики в поиске гуманистических основ для профессии, которую в эпоху массовых коммуникаций можно считать архиважнейшей.

С.5

Зарубіжні теорії журналістики кінця ХІХ – початку ХХ століть для сучасної України – це не день вчорашній, а сьогоднішній, можливо, майбутній. Тут доцільно згадати Е.Гусерля: „Європейські нації можуть бути ворожі одна одній, проте вони мають все ж своєрідне всепроникне та переборююче національні відмінності духовне споріднення... Вони [народи – І.А.] духовні єдності”. Вони створюють „європейську наднацію” [Гусерль].

Пам’ятаючи про те, що справжня теорія завжди тримає в собі загальнозначущі істини, ми у той самий час не повинні забувати той факт, що теорія, система теоретичних ідей, у тому числі і в журналістиці, не усвідомлюється, не розуміється у повній мірі своїм часом. Нові теорії досить часто “не живуть” у своєму часі. Справа майбутнього – осмислити сьогоднішнє. Наша справа, громадян ХХІ століття, осмислити те, що було запропоноване ХІХ-ХХ ст. З цих позицій звернемося до теми нашого дослідження – журналістики як об’єкта теоретичного аналізу в європейській науковій думці ХІХ – першої половини ХХ ст.

С.5

Зарубежные теории журналистики XIX - первой половины XX вв. для нынешней России - это день отнюдь не вчерашний, а сегодняшний и, возможно, будущий. Уместно вспомнить здесь Э.Гуссерля: " Европейские нации могут быть враждебны друг другу, но они обладают все же своеобразным всепроникающим и преодолевающим национальные различия духовным сродством. Они (народы - Г.К.) духовные единства". Они образуют "европейскую сверхнацию" [Гуссерль]

Памятуя о том, что подлинная теория всегда содержит в себе общезначимые истины, приемлемые всюду, мы в то же время не должны забывать тот факт, что теория, философская идея, система теоретических идей, в том числе и в области журналистики, не осознается, не понимается в полной мере своим временем. Они не живут в своем времени. Философия предшественников принадлежит будущему. Дело будущего – осмыслить настоящее. Дело нас, живущих уже в XXI в., осмыслить то, что было сделано, а главное, предложено XIX веком. С этих позиций обратимся к теме настоящего диссертационного исследования "Журналистика как объект теоретического анализа в европейской научной мысли XIX - первой половины XX вв."

С.5

Оскільки журналістика за своїм змістом багатогранна, вміщує в собі всі аспекти життя суспільства, то її дослідження мусить бути комплексним і проводитись у тому числі і на засадах філософії, антропології, політології, соціології, культурології, психології, філології, загальної теорії масової комунікації – широкого спектру гуманітарних, природничих і технічних наук.

С.5

Поскольку журналистика по содержанию своему многогранна, включает в себя все аспекты жизни человеческого общества, то ее изучение должно быть комплексным и вестись на основах философии, антропологии, политологии, социологии, культурологии, психологии, филологии, общей теории массовых коммуникаций - широкого спектра гуманитарных, естественных и технических наук.

С.5

Говорити сьогодні про необхідність розгляду журналістських проблем з точки зору філософського аналізу – отже повторювати те, що вже було сказане майже тридцятьма роками раніше П.С.Гуревичем, хоча, вочевидь, у зв’язку з досить рідкими в українському журналістикознавстві дослідженнями такого роду, є необхідність звернути увагу на деякі його засади. Вони, насправді, були висунуті з іншого приводу, проте актуальність свою зберігають і в наш час. Мова йде про необхідність вивчення світоглядних основ журналістики (філософські трактування особистості, свідомості, спілкування – прямий зв’язок між філософською рефлексією та прийомами пропагандистського впливу), масових ідеологічних процесів, які розкривають змістовні аспекти колективних уявлень, очікувань, настроїв, потягів. Інакше кажучи, мова йде про намагання вийти за межі вузького емпіризму до широкої загальнотеоретичної програми. „Питання про співвідношення спеціального та загального підходу до пропаганди, особливо друкованої, – виникло ще в перші десятиліття ХХ ст., коли на Заході стали складатися різні соціологічні дисципліни, які вивчали духовні процеси, наприклад, політична соціологія, соціологія знання, соціологія масової комунікації” [П.Гуревич].

С.5-6

Говорить сегодня о необходимости рассмотрения журналистских проблем с точки зрения философского анализа - значит повторять то, что было уже сказано двадцатью годами раньше П.С.Гуревичем, хотя, очевидно, в связи с достаточно редкими в отечественной научной литературе исследованиями такого рода, есть необходимость обратить внимание на некоторые его положения. Они, правда, были выдвинуты по несколько иному поводу, однако актуальности своей не теряют. Речь идет о необходимости изучения мировоззренческих основ журналистики (философские трактовки личности, сознания, общения - прямая связь между философской рефлексией и приемами пропагандистского воздействия), массовых идеологических процессов, раскрывающих содержательные аспекты коллективных представлений, ожиданий, настроений, влечений. <…> Иными словами, речь идет о попытках выйти за рамки узкого эмпиризма к широкой общетеоретической программе. «Вопрос о соотношении специализированного и ...общего подхода к пропаганде, особенно печатной, ...возник еще в первые десятилетия 20 столетия, когда на Западе стали складываться различные социологические дисциплины, изучающие духовные процессы, например, политическая социология, социология знания, социология массовой коммуникации...» [П.Гуревич].

С.5-6

Після Другої світової війни тільки деякі вчені на Заході мали сумніви щодо необхідності пошуку точок зіткнення науки про журналістику з численними суміжними науками, від чого теорія журналістики тільки виграє. З іншого боку, практично ніхто з визнаних філософів, соціологів, політологів, психологів на Заході не залишився байдужим до проблем, пов’язаних з феноменом пропаганди.

С.6-7.

После второй мировой войны немногие ученые на Западе сомневались в необходимости поиска точек соприкосновения науки о журналистике с многочисленными смежными науками,<…> отчего она (наука о журналистике) только выиграет. С другой стороны, практически ни один видный философ, социолог, политолог, психолог на Западе не обошел своим вниманием проблемы, связанные с осмыслением феномена пропаганды

С.6

Сьогодні, коли в Україні відбувся перерозподіл пріоритетів в методології, ми звертаємося у нашій роботі до дослідників ХІХ-ХХ ст., чиї праці часто сприймалися неадекватно і слугували джерелом плагіату чи створення кон’юнктурних побудов. Ці вчені вперше почали включати журналістику у створювані ними соціально-політичні концепції держави, у систему поглядів на вирішення вічних проблем взаємовідносин особистості і суспільства. Журналістику вони розглядали як найважливіший самостійний інститут суспільства, що формує ідеологію держави, світ її духовних і матеріальних ідей. Вони стояли біля витоків загальної теорії журналістики, вирішуючи методологічні та методичні проблеми ідеологічного, пропагандистського впливу на аудиторію. Саме в цьому напрямі і побудована концепція нашого дослідження, основною темою якого є ірраціональна концепція світу, елітарної і масової культури та пропаганди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фройда – проблема міфу в пропаганді, засоби впливу на маси, система аргументації в журналістиці (другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.).

С.7

Сегодня, когда в нашей стране произошло "перераспределение приоритетов в методологии", <…> мы обращаемся к первопроходцам - исследователям 19 - начала 20 вв., чьи имена были незаслуженно забыты, чьи работы зачастую <…> служили источником беззастенчивого плагиата и созданию конъюнктурных построений. Они впервые стали включать журналистику в создаваемые ими социально-политические концепции государства, систему взглядов на решение вечных проблем взаимоотношений личности и общества. Журналистика рассматривалась ими как важнейший, самостоятельный институт общества, формирующий и развивающий идеологию государства, мир его духовных и материальных идей. Они стояли у истоков общей теории журналистики, решая методологические и методические проблемы идеологического, пропагандистского воздействия на аудиторию. Именно в этом ключе и была выстроена концепция настоящего исследования. Проблемы, рассматриваемые в нем – это <…> иррациональная концепция мира, элитарной и массовой культуры и пропаганды А.Шопенгауэра, Ф. Ницше, З.Фрейда - проблема мифа в пропаганде, средств воздействия на массы, система аргументации в журналистике - вторая половина XIX - первая половина XX вв.

С.6

Ці проблеми вперше розглядаються названими авторами на широкій філософській, політологічній, соціологічній, психологічній, лінгвокультурологічній базах дослідження. При цьому треба зауважити, що це лише фрагменти теорії журналістики. Жоден з цих дослідників не запропонував загальну систему поглядів на журналістику (але й не претендував на це), проте й не міг у той час це зробити. Але вони надали нам можливість по-новому, ширше подивитися на журналістику, на всю систему засобів масової комунікації, оцінити їх сьогодення та спрогнозувати їх майбутнє – від глобальних проблем їх статусу в суспільстві ХХІ ст. до конкретних прийомів ведення передвиборчої агітації та комерційної реклами. І в цьому актуальність нашого дослідження.

С.8

Эти проблемы впервые рассматриваются и решаются всеми названными авторами на широкой философской, политологической, социологической, психологической, лингвокультурологической базах исследования. <…> Ни один из рассматриваемых авторов не предложил общую систему взглядов на журналистику (и не претендовал на это), но и не мог <…>. Они дали нам возможность по-новому, шире взглянуть на журналистику, на всю систему средств массовой коммуникации, оценить их настоящее и прогнозировать их будущее - от глобальных проблем их статуса в обществе XXI в. до конкретных приемов ведения предвыборной агитации и коммерческой рекламы. И в этом прежде всего актуальность диссертационного исследования.

С.6

Наукову новизну роботи складає спеціальний аналіз даних, практично на сьогодні невідомих в теорії журналістики, хоча персоналії, про яких йтиметься, пов’язані з етапними моментами в становленні загальної теорії журналістики. Вперше піддані спеціальному аналізу погляди видатних філософів, психологів на сутність, значення, статус, принципи, риси журналістики, преси, свободи і відповідальності журналіста, якостей журналістики і журналіста.

С.12

Научная новизна и общая концепция диссертации. В научный оборот вводятся данные, практически неизвестные, не рассматриваемые до настоящего времени в теории журналистики, персоналии, связанные с этапными моментами в становлении общей теории журналистики. Впервые подвергнуты специальному анализу воззрения выдающихся философов, социологов, психологов на суть, значение, статус, принципы, черты журналистики, взаимоотношения журналистики и государства, проблемы свободы слова, печати, свободы и ответственности журналиста, качеств и свойств журналистики и журналиста.

С.6

Під новим кутом зору розглядається створена А.Шопенгауером, Ф.Ніцше концепція масової культури та пропаганди, систематизація їхніх ідей, зауважень, реплік щодо журналістики і журналістів, засобів і прийомів впливу на аудиторію у відповідності до їх уявлень про провідну роль ірраціонального у психіці людини -індивіда та маси індивідів.

С.13

Под совершенно новым углом зрения рассматривается творчество философов-иррационалистов А.Шопенгауэра, Ф.Ницше – создание ими концепции массовой культуры и пропаганды, систематизация идей, замечаний, реплик обоих ученых о журналистике и журналистах, способов и приемов воздействия на аудиторию в соответствии с их представлениями о превалирующей роли иррационального в психике человека,индивида и массы индивидов.

С.6

У зв’язку з вищевикладеним об’єктом дослідження є феномен журналістики, його осмислення, значення теорії для повсякденної журналістської практики, а безпосередньо предметом дослідження – концепції журналістики, що формувалися у руслі розвитку філософської, політичної, соціологічної думки у європейському суспільстві цієї епохи. Метою роботи є визначення специфіки перевтілення журналістики у суспільно значущий феномен, який став об’єктом розгляду європейської наукової думки як важливої складової всього розвитку соціуму.

С.14

В связи с вышеизложенным, объектом исследования является феномен журналистики, его философское осмысление, значение теории для повседневной журналистской практики. А непосредственно предметом исследования - первые концепции журналистики, формировавшиеся в русле развития философской, политической, социологической мысли в европейском обществе этой эпохи. Цель диссертационного исследования заключается, в том, чтобы определить специфику превращения журналистики в общественно значимый феномен, ставший объектом рассмотрения европейской научной мыслью как важной составляющей всего развития социума <…>

С.6-7

Філософія Ф.Ніцше – це унікальний, всім життям здійснений експеримент саморуйнування „тварі” в людині для самозведення в ній „творця”, названого „надлюдиною”. Ніцше вважає, що з Сократа починається нечувана тиранія розуму та моралі, яка витіснила життя в несвідоме та підмінила її інструкціями з експлуатації життя. Життя можна було перемогти тільки тим, що почали людину заохочувати до моралі та розумності будь-якою ціною, навіть ціною самого життя, яке повинно було віднині обов’язково проходити „карантин моральної дезінфекції” [Свасьян]. А мораль тим часом стверджується на брехні, оскільки в основі її знаходиться що завгодно, окрім саме морального: марнославство, гординя, помста, жага реваншу, ressentiment стадного почуття. Ніцше ставить проблему: мораль чи свобода, припустивши, що традиційна мораль, яка ззовні підписує людині цілу систему заборон і декретів, могла спиратися тільки на презумпцію несвободи.

С.104, 103

Философия Ницше — это уникальный и всей жизнью осуществленный эксперимент саморазрушения «твари» в человеке для самосозидания в нем «творца», названного «сверхчеловеком». <…> С Сократа, считая Ницше, начинается неслыханная тирания разума и морали, вытеснившая жизнь в бессознательное и подменившая ее инструкциями по эксплуатации жизни. Чем можно было победить жизнь, не стоя перед ней лицом к лицу, а в обход? Тем, что начали внушать человеку мораль и разумность любой ценой, стало быть, даже ценой самой жизни, которая должна была отныне непременно проходить «карантин моральной дезинфекции» [Свасьян]. А мораль, между тем, покоится на лжи, ибо в основе ее лежит, что угодно, кроме собственно морального: тщеславие, гордыня, месть, жажда реванша, ressentiment стадного чувства. Ницше ставит проблему: мораль или свобода, предположив, что традиционная мораль, извне предписывающая человеку целую систему запретов и декретов, могла опираться только на презумпцию несвободы.

С.7

Феномен Ніцше у тому, що він був чи не першим з європейців, хто займався цією проблемою, довів її до повного радикалізму, хоча сам писав про те, що „хто нападає на свій час, той може нападати лише на самого себе.” Вибір був зроблений на користь свободи, тобто свободи від моралі, але й свободи для моралі, де мораль викорінювали (знищували) б вже не командними методами, а як моральну фантазію вільного індивідуума.

С.103, 104

Феномен Ницше в том, что едва ли не первым из европейцев, занимавшихся этой проблемой, довел ее до немыслимого радикализма, хотя сам же говорил о том, что «кто нападает на свое время, тот может нападать лишь на самого себя» <…> Выбор был сделан в пользу свободы, то есть свободы от морали, но и свободы для морали, где мораль изживалась бы уже не командными методами, а как моральная фантазия свободного индивидуума.

С.7

Порушення традиційних цінностей – запорука до адекватного розуміння Ніцше. Те саме можна сказати про А.Шопенгауера та З.Фройда. А.Шопенгауер розвиває ідею про волю як ключ до пізнання внутрішньої сутності усієї природи, силу, яка рухає все живе та неживе, річ у собі, серцевину, ядро, часткове і ціле до розуміння всіх явищ природи, всіх вчинків людини та самої людини як прояву цієї волі, її об’єктивації, її представлення. Світ як воля за допомогою свідомості стає світом уявлення, проте не перестає залишатися волею. Пізнання служить волі, є її знаряддям і при цьому лише сприймає відношення між об’єктами. Світ – це образ, що створюється нашою свідомістю, залежить від нашого сприйняття, яке можна формувати. Дії більшості – „фабричного товару природи” – є простим наслідуванням. Цю „з’єднану посередність” легко містифікувати та інтригувати. Орієнтуючись на поширені смаки та думки, вона готова обманюватися. І тому так поширені помилкові погляди. Це питоме середовище для виникнення ілюзій, моральних догм, міфів. Очевидним є примат волі над розумом, у якому А.Шопенгауер і вбачає витоки хибних думок, ірраціонального над раціональним, а отже, необмежених можливостей для маніпуляції з боку будь-якої ідеології. Звідси його погляди на свободу преси як на дозвіл продавати отруту для розуму і душі.

С.103-104, 114, 144-145

Разрушение традиционных ценностей — ключ к адекватному прочтению Ницше. <…> Итак, А. Шопенгауэр. От учения о воле как ключе к познанию внутренней сущности всей природы, силе, которая движет всем живым и неживым, вещи в себе, сердцевины, ядра, частного и целого - к пониманию всех явлений природы, всех поступков человека и самого человека как проявления этой воли, ее представления, объективации. Мир как воля с помощью сознания становится миром представления, но не перестает оставаться волей. Познание служит воле, является ее орудием и при этом лишь воспринимает отношения между объектами. Мир - это образ, создаваемый нашим сознанием, зависит от нашего восприятия, которое можно формировать. Действия большинства - "фабричного товара природы" - сводятся к простому подражанию. Эту сплоченную посредственность легко мистифицировать и интриговать. Ориентируясь на господствующие вкусы и расхожие мнения, оно готово обманываться. И потому в ходу всегда бывают ложные взгляды. Это питательная среда для возникновения иллюзий, нравственных догм, мифов. Очевиден примат воли над разумом, в котором Шопенгауэр и видит истоки заблуждений, иррационального над рациональным и, следовательно, Безграничных возможностей для манипуляции со стороны любой идеологии. Отсюда - его взгляды на свободу печати как на разрешение продавать яд для ум и души.

С.7

Ф.Ніцше, як і його попередник, виходив з ідеї волі, яка є початком всього сутнього, проте воля розглядається ним не тільки як первісна рушійна сила, але й як лікування, пристрасть, яка намагається вирватися назовні. Він також виступає протии абсолютизації ролі розуму у пізнанні. Свідоме уявляється ним більш низьким ступенем розвитку всього органічного, і людина загинула б, якби не могутня „приборкувальна сорочка” інстинктів. Світ об’єктивних законів, за Ніцше, - фікція, створена для практичної мети. Людина пізнає життя, слідуючи інстинкту. Тому і мораль, і мистецтво, і пізнання – це лише види ілюзій, які застерігають людину від жаху смерті. Людина може стати жертвою створених нею самою кумирів. „Механічним богом” може стати ідеологія, яка підкоряє людину традиції, моралі, гідності, робить її рабом обставин, доктрин. Ось чому потрібно „покривало ілюзії”, рятівний міф, за допомогою якого слабка людина пристосовується до дійсності і який є породженням масової культури як світ блискучих марень, що допомагає людині вижити. Тому Ніцше відмовляється від будь-яких ідеологій та проповідників, тоталітаризму, соціалізму і християнства, які забезпечують владу догматизму та фарисейства застиглих моральних принципів. Догматизм зрівнює будь-які ідеології, в основі яких віра, яка стає знаряддям в руках жерців-агітаторів.

С.145

Ф.Ницше, как и его предшественник, исходил из идеи воли, дающей начало всему сущему, но воля рассматривается им не только как первоначальная движущая ила, но и как лечение, страсть, стремящаяся вырваться наружу. Он также выступает против абсолютизации роли разума в познании. Сознательность представляется им низшей ступенью развития всего органического, и человек бы погиб, если бы не могущественная "смирительная рубашка инстинктов". Мир объективных законов - фикция, созданная для практической цели. Человек познает жизнь, следуя инстинкту. Потому и мораль, и искусство, и познание - лишь виды иллюзий, уберегающих человека от страха смерти. Человек может оказаться жертвой созданных им ж кумиров. "Механическим богом" может тать идеология, которая делает человека подчиненным долгу, традиции, морали, рабом обстоятельств, доктрин. Вот почему необходимо "покрывало иллюзии", спасительный миф, с помощью которого слабый человек приспосабливается к действительности и который является порождением массовой культуры как мир блестящих грез, помогающий человеку выжить. Поэтому Ницше отвергает любые идеологии и проповедников, тоталитаризм, социализм и христианство, которые обеспечивают господство догматизма и фарисейства, застывших нравственных принципов. Догматизм уравнивает любые идеологии, в основе которых вера, становящаяся орудием в руках жрецов-агитаторов

С.7

Але для Ніцше небезпечною виявляється і демократія, оскільки вона звернена до колективізму, моральних норм, веде людство на перетворення його на пісок. Історія для філософа – це історія пригнічення особистості, і його філософія – це застереження того, до чого може призвести поєднання ідеології з массовою свідомістю – ідеологізації свідомості. Для Ніцше доцільним є тільки суспільство вільних людей, які можуть стати новими чи надлюдьми – мислителями, художниками, які крапля за краплею вичавлюють з себе рабську мораль у довготривалому процесі самовизначення, і тому він протестує проти нівелювання та вульгаризації особистості, засуджує масу та „омасовлення” як загрозу для розвитку творчої натури. Ось чому він закликає до війни „за свої думки”.

С.145-146

для Ницше опасна и демократия, так как обращена к коллективизму, нравственным нормам, ведет человечество к превращению его в песок. История для него - история подавления личности, и его философия - предупреждение того, к чему может привести соединение идеологии с массовым сознанием – идеологизация сознания. Для Ницше целесообразно только общество свободных людей, которые могут стать новыми или сверхлюдьми - мыслителями, художниками, по капле выдавливающие из себя рабскую мораль в долгом процессе мучительного самоопределения, и потому он протестует против опошления и нивелирования личности, порицает массу и омассовление как угрозу для развития творческой натуры. Вот почему он призывает к войне духа, к войне "за свои мысли"

С.8

З.Фройд, абстрагуючись від традиційного уявлення про світостворення і людину як піщинку, зміщує акцент на „малий світ” – на людину як таку. Головне для нього – роль несвідомого у психічному житті людини, яке превалює над його свідомістю. Створений вченим метод психоаналізу дозволив проникнути в потаємні бажання, які стоять по той бік кожної ідеології. Те, що на рівні суспільства сприймається як ідеологія, на індивідуальному рівні постає як раціоналізація – намагання замаскувати істинні мотиви поведінки – інстинктивні та несвідомі – соціально сприйнятливими, „пристойними” мотивами. Фройд заклеймив ідеологію як духовний засіб, покликаний виправдати стихійні імпульси і таємні бажання людей. Не ідеї, поняття та теорії визначають структуру ідеології, а емоції, символи, міфи, до першоджерела яких вчений намагається дібратись (формула „Я” – „Ідеал-Я”), розібратися у їхній природі, у механізмі їхнього виникнення. Фройд створює в останніх своїх працях відому зараз модель психічного життя людини: „Воно”, „Я”, „Над-Я”. Для нас важливо звернути увагу на таку ідею психоаналітичного вчення, як ідея можливого витіснення тих чи інших бажань. Фройд говорить про ідеологію, релігію, які надаються масі як результат вже готових мисленнєвих процесів, як предмет віри. Він простежує процес перетворення віри в ілюзію, народження міфу. За З. Фройдом це витіснені бажання, де підсвідоме говорить символічною мовою.

С.146

З.Фрейд, абстрагируясь от традиционного представления о мироздании и человеке в качестве песчинки, смещает акцент на "малый мир", на человека как такового. Главное для него – роль бессознательного в психической жизни человека, которое превалирует над его сознанием. Созданный им метод психоанализа позволил проникнуть в скрытые желания, стоящие по ту сторону любой идеологии. То, что на уровне общества воспринимается как идеология, на индивидуальном уровне предстает как рационализаци - стремление замаскировать действительные мотивы поведения - инстинктивные и бессознательные - социально одобряемыми, "приличными" мотивами. Фрейд заклеймил идеологию как духовное средство, призванное оправдать стихийные импульсы и тайные вожделения людей. Не идеи, понятия и теории определяют структуру идеологии, а эмоции, символы, мифы, к первоистокам которых он пытается добраться (формула "Я" - "Идеал-Я"), разобраться в их природе, с механизмом их возникновения. Он создает в последних своих работах знаменитую модель психической жизни человека: "Оно", "Я". "Сверх-Я". Важно обратить внимание на такую идею психоаналитического учения, как идея возможного вытеснения тех или иных желаний. Фрейд говорит о религии, идеологии, которые преподносятся массе как результат уже готовых мыслительные процессов, как предмет веры. Он прослеживает процесс превращения веры в иллюзию, рождения мифа. Миф - это вытесненные желания, где бессознательное говорит на символическом языке

С.8

К.Леві-Строс, один із значних представників структуралізму ХХ століття, який займався проблемами міфологічності мислення і створив оригінальну та глибоку теорію первісного мислення, оцінюючи психоаналіз З.Фройда, застерігав від перевтілення його у свого роду магію, „коли головним у психоаналізі стане не те, що він здатний надавати дійсну допомогу, виліковуючи окремих індивідів, а те, що міф, який лежить в основі методу лікування, здатний дати почуття безпеки цілій соціальній групі. На перше місце в психоаналізі вийде популярна міфологічна система, у відповідності до якої на основі цього міфу і буде перебудований увесь соціальний світ групи” [Леви-Строс]

С.146-147

Клод Леви-Строс, один из крупнейших представителей структурализма XX века, занимавшийся проблемами мифологичности мышления и создавший оригинальную и глубокую теорию первобытного мышления, оценивая психоанализ З.Фрейда, предостерегал от превращения его в своего рода магию, "когда основным в психоанализе станет не то, что он способен оказывать действенную помощь, излечивая отдельные индивиды, а то, что миф, лежащий в основе метода лечения, способен дать чувство безопасности целой социальной группе. На первое место в психоанализе выдвинется тогда популярная мифологическая система, в соответствии с которой на основе этого мифа и будет перестроен весь социальный мир группы". [Леви-Строс]

С.8

Ставлячи питання про міф – головну тему і мету ідеології та пропаганди, –філософи-ірраціоналісти звертають увагу на те, якими засобами, прийомами слід водити його у свідомість масової аудиторії. А.Шопенгауер та Ф.Ніцше доходили висновку про можливість формування ілюзій, створення певних ідеологічних стандартів та поширення їх з допомогою засобів масової інформації. Звідси – їх ретельна увага до аргументації у журналістиці, вміння переконати.

С.147

ставя вопрос о мифе - главной теме и цели идеологии и пропаганды, философы-иррационалисты обращают внимание на то, какими средствами, приемами следует внедрять его в сознание массовой аудитории. Шопенгауэр и Ницше делали вывод о возможности формирования иллюзий, создания определенных идеологических стандартов и распространение их с помощью средств массовой информации. Отсюда - их пристальное внимание к аргументации в журналистики, умению убедить

С.8

А.Шопенгауер виходить із тези про те, що суб’єкт, прагнучи до пізнання, керується бажанням, устремлінням. Воля примушує суб’єкта повторювати породжені в ньому уявлення, звертати увагу на те чи інше та викликає певні думки. Робить це вона в інтересах особистості. Таким чином, усяке судження є викликане волею та має мотив, на який характер кожної конкретної особи реагує завжди однаково, закономірно і необхідно. Це призводить до висновку, що можна визначити та класифікувати типи характерів людини та формувати мотиви, роблячи потрібний мотив більш сильним. А.Шопенгауер вважає, що у кожному характері є базов іімпульси, які можна використовувати як з позитивною, так і негативною метою. Він виділяє три типи людей і розглядає у зв’язку з цим механізм обману засобами масової інформації. Ефективність пропаганди залежить від удосконалення прийомів красномовства, від виконання правил аргументації – при забезпеченні зв’язку пропагандистського виступу з внутрішніми запитами різних груп аудиторії. Як скаже пізніше про це лаконічно і виразно Ф. Ніцше, „з горбатими треба говорити по-горбатому”.

С.147-148

Шопенгауэр исходит из тезиса о том, что субъект, стремясь к познанию, руководствуется "хотением, стремлением". Воля заставляет субъекта повторять зародившиеся в нем представления, обращать внимание на то или иное и вызывает ряд мыслей. Делает она это в интересах личности. Значит, всякое суждение вызвано волей и имеет мотив, на который характер каждого данного лица реагирует всегда одинаково, закономерно и необходимо. Значит, можно определить и классифицировать типы человеческих характеров и формировать мотивы, делая нужный мотив более сильным. Шопенгауэр считает, что в каждом характере есть основные импульсы, которые можно использовать как в позитивных, так и в негативных целях. Он говорит о трех типах людей и рассматривает, в связи с этим, механизм обмана средствами массовой информации. Эффективность пропаганды зависит от совершенствования приемов красноречия, от соблюдения правил аргументации – при обеспечении связи пропагандистского выступления с внутренними запросами различных групп аудитории. Как скажет впоследствии кратко и выразительно Ф. Ницше, "с горбатыми нужно говорить по-горбатому"

С.8-9

Ф.Ніцше в основу ідеологічного впливу ставить міф. Необхідність в ілюзії стомленої від тяжкого життя людини віками використовували держава та церква. Аргументація для Ніцше і постає як засіб найбільш ефективного впровадження у свідомість індивіда міфу, ілюзії. Аудиторією для цього стає маса. Філософ вказує на дуже важливе для журналіста значення знань з психології, розкриває деякі умови ефективності впливу: це насамперед довіра до джерела інформації; відповідність змісту інформаційним очікуванням аудиторії; необхідність запобігати інформаційному вакууму; абстрактність у викладенні, ретельність у доборі мовних засобів, щоб не відсахнути та не образити своїх читачів; забезпечення готовності аудиторії до сприйняття інформації; ствердження, а не пояснення тощо.

С.148

Ницше в основу идеологического воздействия ставит миф. Нужду уставшего от тяжелой жизни человека в иллюзии веками эксплуатировали государство и церковь. Аргументация для Ницше и предстает как средство наиболее эффективного внедрения в сознание индивида мифа, иллюзии. Аудитория для этого - масса. Он указывает на важнейшее значение для журналиста знания психологии раскрывает некоторые условия эффективности воздействия: доверие к источнику информации, соответствие содержания информационным ожиданиям аудитории, необходимость избегать информационного вакуума, абстрактности в изложении, тщательность в подборе слов, чтобы не отпугнуть и не обидеть своих читателей, обеспечение готовности аудитории к принятию информации, утверждать, а не объяснять и т.д.

С.9

Актуальними і в наш час залишаються думки обох філософів щодо вміння вести полеміку, зауваження про стиль, заголовки, роль художніх засобів у журналістських матеріалах.

С.148

актуальны замечания обоих философов об умении вести полемику, о стиле, о заголовках, роли в журналистских материалах каламбура, анекдота, юмора.

С.9

Різним може бути сьогодні відношення до ірраціонального напрямку у філософії, психології. Але він – важлива складова всього багатства людської думки. І тільки з допомогою знання різних підходів до маніпулювання людською свідомістю можна вирішити проблеми, тим більш такі, які пов’язані з розкриттям таємниці масової свідомості та безумовної ролі її у формуванні складної системи сучасної політичної міфології.

С.147

Разное отношение может быть <…> ко всему иррациональному направлению в философии, психологии... <…> Но оно — важная составная часть всего богатства человеческой мысли. И только с помощью всего этого богатства можно решать проблемы, тем более такие, которые связаны с раскрытием тайн массового сознания и безусловной роли в его формировании сложной системы политической мифологии

К месту сказать, и еще две статьи Артамоновой («Системні характеристики онлайнових та офлайнових ЗМІ» (№1 2008); «Інтернет як специфічний тип мас-медійного тексту (на матеріалах українського сектору мережі)» (№2 2007)), опубликованные в научном журнале Сумского государственного университета, не являются индивидуально-авторскими, а всего лишь есть простой подстрочный дословный перевод на украинский язык соответственно частей кандидатской диссертации П.В.Сухова «Интернет-СМИ Рунета: системные характеристики» (2005) и книги А.А.Калмыкова, Л.А.Кохановой «Интернет-журналистика» (2005), а так же еще нескольких статей не менее известных российских исследователей.

Но не будем утомлять читателей сводными таблицами плагиата, совершенного Артамоновой. Думается, что в этом уже нет особой нужды. Скажем лишь, что череда головокружительных и незамеченных учеными мужами и женами украинской науки метаморфоз привела к тому, что Артамонова еще много-много раз превращалась в жажде скорейшего обретения диплома доктора наук во многих российских исследователей: и в Т.Г.Добросклонскую, и Г.Я.Солганика, и А.А.Гарматина, и С.Г.Машкову, и в В.А.Колодкина, и М.Б.Бакусеву (http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?level1=main&level2=articles&textid=2836), и в М.В.Симкачеву (http://trv-science.ru/2011/03/29/ob-etike-uchenogo/), и даже в группу юных студентов факультета журналистики МГУ им. Ломоносова, которой руководил И.И.Засурский (http://trv-science.ru/2011/07/19/plagiat-artamonovoj-za-granyu-bezumnogo-ili-prosto-skvernyj-anekdot/#more-12185). А окружающие её по-прежнему не замечали этих трансформаций. Поистине прав столь любимый и многократно цитированный Гретой Эдуардовной Кучерой Шопенгауэр, идеи которого так подходят к ситуации превращений Артамоновой: «...Каждый может, в сущности, понимать и ценить лишь сродное ему (гомогенное). Для тупицы сродным будет все тупое, для негодяя – все низкое, для невежды – все туманное и для безголовых – все абсурдное…» (с.135 диссертации Кучеровой). И если проложить этот ряд, то вполне можно предположить, что для уличенных плагиаторов сродным будет язык животных и насекомых: тупо, не ведая об этике и морали, ползти к своей примитивно-утилитарной цели. И если даже на этом пути остановит окрик, занесенный веник или брошенный в тебя огрызок яблока, как у Кафки, постараться спастись бегством, чтобы после продолжить ползти все к той же цели. При этом проблема стыда, совести, хотя бы элементарной порядочности или здравого смысла здесь не в счет, как доказала практика, по крайней мере превращений Артамоновой (http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=3184&level1=main&level2=articles).

Да, непредсказуемы воплощения идей Кафки в ХХI ст. в украинской науке. В «Превращении» Кафки окружающие Грегора Замзу люди, сами являющиеся обывателями, запуганными и задавленными обществом и собственными страхами, изолировали Грегора, превратившегося в мерзкое насекомое: слишком уж это нарушало внешние правила приличий. В превращениях Артамоновой и ей подобных окружающие ведут себя так, как будто правил приличия, хотя бы внешних, не существует.

 

Тэги: Артаманова плагиат
Если Вы заметили ошибку, сообщите о ней, пожалуйста, редактору сайта

Комментарии:



загрузка...

Присоединяйся!

#

Новости партнеров

Видео

Все видео



Гнездо Порошенко, авиабилеты по 5 EUR и визит "Гаранта" в фаст-фуд забегаловку

"Ведьмины" круги на снегу впервые замечены в британском Уилтшире

В продаже появится обувь с GPS-трекером, аналогов которой нет в России

Фото

Все фото



BMW X5 протаранил такси Daewoo в Киеве: пассажир такси сгорел заживо

Crafers получил медаль «Лучший продукт-2019» на выставке «ПРОДЭКСПО 2019»

Staropramen: 150 лет неизменного качества!

Анекдот дня

Как ввести гопника в замешательство:
Гопник:
- Слышь, дай мобилу позвонить.
- А у самого нету что ли?
- Нету.
- А если найду?

Все анекдоты

Что ещё почитать

ИНТЕРЕСНЫЕ НОВОСТИ

НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ